15 жовтня 2025 року у Міжнародний день білої тростини у приміщені Київської міської ради профспілок відбувся захід Київської міської організації Українського товариства сліпих, який був присвячений 100-річчю діяльності організацій незрячих у місті Києві.
У Державному архіві міста Києва перебувають на зберіганні протоколи загальних зборів та засідань правління Виробничо-кооперативної артілі сліпих трикотажників Київської міської ради кооперативних об’єднань інвалідів за 1925-1928 роки, що дає можливість стверджувати, що діяльність самоврядних організацій незрячих у Києві здійснюється вже як 100 років.
Участь у заході взяли заступник генерального директора Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Роденко Ольга Вікторівна, начальник Управління забезпечення соціальних державних гарантій, взаємодії з громадськими об’єднаннями Департаменту соціальної та ветеранської політики Київської міської державної адміністрації Вдовиченко Тетяна Миколаївна, заступник голови Центрального правління Українського товариств сліпих Новосецький Михайло Миколайцович, голова Київської міської ради профспілок Орисенко Тетяна Миколаївна, заступник голови Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг Циктич Олена Олександрівна, члени правління Київської міської організації УТОС, керівники київських первинних організацій УТОС та активісти УТОС.
Деякі учасники заходу отримали подяки від Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, почесні грамоти Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, грамоти Департаменту соціальної та ветеранської політики Київської міської державної адміністрації та від профспілкових організацій.
Перед учасниками заходу виступив вокальний ансамбль «Ягідки» під керівництвом Народної артистки України Пирогової Тетяни Іванівни. Київська міська організація УТОС висловлює вдячність учасникам ансамблю «Ягідки» за участь у заході.
Наприкінці заходу учасники отримали солодкі подарунки, придбані завдяки фінансовій підтримці Київського УВП №2 УТОС, директору якого Вінковському Олександру Романовичу Київська міська організація УТОС висловлює вдячність за сприяння у проведені заходу.
Також Київська міська організація УТОС висловлює вдячність Київській міській раді профспілок та Київській міській профспілці працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг за можливість провести захід у приміщені профспілок, а також за надання матеріальної допомогу тим, хто отримав грамоти від профспілкових організацій.
Міжнародний день білої тростини – щорічний день обізнаності, що відзначається 15-го жовтня, аби звернути увагу на ситуацію з дотриманням прав незрячих людей.
285 мільйонів людей у всьому світі мають порушення зору: 39 мільйонів – незрячі, 246 млн мають значну ступінь зниження зору. 90% незрячих людей живуть в країнах з низьким рівнем доходу. В Україні точної офіційної статистики щодо кількості людей з порушеннями зору нема, за неофіційними даними – це приблизно 100 тисяч людей.
Для переважної більшості незрячих людей біла тростина є основним засобом, що забезпечує їм безпеку, можливість орієнтуватися та самостійно пересуватися в просторі, жити незалежним, активним і повноцінним життям. Як засіб визначення шляху палиця відома вже здавна. Та історія білої тростини як символу сліпоти бере свій початок лише з 1921 року.
Отож у Великій Британії, в місті Бристолі, жив молодий професійний фотограф на ім’я Джеймс Біггс, який забезпечував знімками три місцевих журнали. Однак через нещасний випадок він втратив зір. Джеймс був у відчаї. Але на своє щастя одного разу він зустрів осліплого солдата, який повернув йому віру в себе і допоміг розпочати нове життя. Одна з порад, яку дав Біггсу колишній воїн, була такою: «Розвивай свою самостійність. Якомога частіше виходь з дому сам. Чим більше виходитимеш із супроводжуючим, тим більше зіпсуєш нервів, коли доведеться йти самому». Джеймс прислухався до поради товариша по долі. Він почав самостійно виходити з дому зі своєю звичною тростинкою для прогулянок, але помітив: вона не гарантує йому цілковитої безпеки. Часом він і сам стає джерелом небезпеки для інших перехожих. Виявилося, що його палиця не завжди привертає до себе увагу і не помітна всім, особливо за похмурої англійської погоди. Тоді Джеймсові спало на думку пофарбувати тростину в білий колір, аби вона одразу привертала увагу оточуючих. Задум виявився вельми вдалим. Тоді Біггс порадив іншим незрячим зробити те ж саме.
Але незрячі Великої Британії мусили чекати ще 10 років, поки Ротаріанський клуб (поширена в країнах Заходу благодійницька організація) з місцевості Уестхем не подарував незрячим білі палички для вжитку при самостійному орієнтуванні. Завдяки пресі справа ця набула великого розголосу по всій країні. Радіо Бі-Бі-Сі виступило з пропозицією, аби всі незрячі були забезпечені подібними тростинками. З 1932 року Королівський національний інститут для сліпих, що започаткував свою діяльність ще 1868 року, розпочав офіційно впроваджувати білу тростинку серед незрячих.
У Франції, батьківщині Валентина Гаюї, засновника першої школи для сліпих, і Луї Брайля, винахідника рельєфно-крапкового шрифту, початок історії білої палички датується 1930 роком. Її хрещеною матір’ю була аристократка Гвіллі д’Ербемон, яка багато часу і власних коштів витрачала на допомогу сліпим. Маючи численні контакти з незрячими, вона помітила, що ті далеко не завжди сприймаються перехожими як незрячі, тому мають серйозні клопоти з самостійним пересуванням містом, а інколи й потребують сторонньої допомоги. І їй спало на думку, щоб незрячі користувалися білими паличками на кшталт жезлів, якими послуговуються поліцейські. Префект паризької поліції підтримав цю пропозицію. Пані д’Ербемон звернулася до однієї з найбільших газет, і з її допомогою вдалося розгорнути рух за впровадження білої палички у всій Франції. 7 лютого 1931 року на спеціальних урочистостях за участі воєнного міністра та міністрів освіти й охорони здоров’я вона вручила білі палички першому Президентові осліплих французьких ветеранів першої світової війни і представникові цивільних незрячих.
У Сполучених Штатах завдяки зусиллям деяких видатних діячів Національної федерації сліпих в 50-х, 60-х роках розгортається широка кампанія з роз’яснення проблем людей з інвалідністю серед американського суспільства, її наслідком було прийняття Конгресом рішення проголосити 15 жовтня Днем безпечної білої тростинки. Вперше цей день відзначався з ініціативи президента Ліндона Джонсона в 1964 році. В подальшому він був визнаний Міжнародним днем білої тростини загальним зібранням Міжнародної федерації сліпих (попередниці Всесвітньої спілки сліпих) 1969 року в Коломбо. У всесвітньому масштабі день відзначався наступного року. В 1992 році Всесвітня спілка сліпих виступила з ініціативою відзначати 15 жовтня як День білої тростини Об’єднаних Націй, але позитивного рішення досі немає. На четвертому загальному зібранні Європейської спілки сліпих у Польщі була прийнята ухвала, аби кожна національна організація добивалася офіційного визнання та підтримки від свого уряду Міжнародного дня білої тростини.
Зараз Міжнародний день білої тростини відзначається в багатьох країнах світу. Спілки сліпих намагаються цього дня разом зі зрячими проводити відповідні акції, спрямовані на посилення інтеграції незрячих у суспільство. Вони прагнуть в першу чергу зацікавити засоби масової інформації, громадську думку, привернути увагу центральних та місцевих владних структур до своїх проблем. Особливо широко відзначається цей день в країнах Західної Європи. У деяких європейських державах проблеми людей з інвалідністю по зору порушуються перед громадськістю і в листопадові дні, пов’язані з початком масового навчання сліпих Валентином Гаюї. У Фінляндії це другий тиждень листопада, в Чехії – 15 листопада.
В Україні День білої тростини мало відомий, хоча незрячим ще треба багато чого зробити для зміни суспільної свідомості і створення позитивного образу сліпої людини, особливо у свідомості працедавців та чиновників з владних структур. Існує також чимало проблем і потреб, про які належить постійно нагадувати суспільству.
Обласна організація і п’ять первинних організацій провели наступну роботу.
Завдяки співпраці з донорами та приватним сектором, для потреб організації, були знайдені кошти в сумі 5000 грн від підприємця з ФРН Ярослава Тригуша.
Надано адресну грошову допомогу 5 членам УТОС на суму 500 грн. від готелю «Авіаносець» м. Чортків.
Члени організації одержали 243 продовольчі набори, 243 набори особистої гігієни, 35 наборів постільної білизни від БО «Фундація відкритих дверей». Представники волонтерської організації з Нідерландів Friese Rijders voor Oekraine (20 осіб) відвідали Підгаєцьку, Кременецьку і виробничу первинні організації.
200 кг картоплі одержали 3 особи від «Контінентал Фермерз Груп».
Поношений одяг отримали 20 осіб.
Організовано культ похід в Почаївський істерико-художній музей на виставку художніх робіт «Чоловіча і жіноча енергії» харків’янина Юрія Клопоуха та кременчанки Світлани Ткачук в якому взяли участь 7 осіб.
В святкових заходах до дня міста Чорткова прийняли участь 34 особи.
Надано допомогу в проведенні дрібного квартирного ремонту 5 особам, а в обробітку присадибних ділянок – 3 особам.
Відвідано на дому 11 членів організації.
Голова правління обласної організації УТОC, Олексій Войтович
Для підтримки здоров’я, позитивного, емоційного стану ми використовуємо серед іншого природні ресурси, якими багата наша Україна, а Львівщина – зокрема. Група членів нашої організації здійснила 3 -х денну оздоровчо-відпочинкову поїздку в Східницю. Східниця розташована в затишній долині Українських Карпат, оточена горами та хвойними лісами. Ці краєвиди, чисте гірське повітря та атмосфера спокою нагадують альпійські пейзажі, це місце, де гармонійно поєднуються краса природи, оздоровчий ефект мінеральних вод та сучасна інфраструктура, що і робить її гідною називатися «українською Швейцарією». Курорт межує з Національним природним парком «Сколівські Бескиди», ідеальним місцем для єднання з природою.
Наші екскурсанти поєднували відвідування бюветів з мінеральними водами (на території Східниці є понад 30 джерел) з пішими прогулянками гірськими маршрутами, оглядом місцевих пам’яток та вечірнім відпочинком біля ватри. Щира подяка всім , хто долучився до того, щоб така поїздка мала місце: Департамент соціального захисту населення Львівської ОДА за страхування автобуса в рамках фінансової підтримки громадських об’єднань ветеранів і осіб з інвалідністю, діяльність яких має соціальну спрямованість, директору Успіх Бм Юрію Мельнику, директору бази “Ксеня” пану Андрію.
Любов Кукуруза, голова Львівської обласної організації УТОС
Обласна організація і п’ять первинних організацій провели наступну роботу.
Одержані кошти в сумі 5000 грн від спонсора з ФРНЯ Тригуша.
Надано адресну грошову допомогу 4 особам на суму 800 грн.
Підгаєцька територіально первинна організація УТОС спільно з працівниками Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провели обстеження доступності відділу обслуговування громадян в селищі Козова, м. Підгайці, м. Бережан. За результатами проведення обстеження встановлено, що шлях руху до будівлі, архітектурна доступність приміщення, сходи, підйомник, пандус, можливість виклику спеціаліста, дворні отвори, вхідна група будівлі, розміщення сервісного центру, відповідність зона очікування та робочої, створення додаткових умов зручностей для відвідувачів відповідають встановленим нормам.
До дня Державного Прапора та Дня Незалежності України в парку «Сопільче» проходять святкові урочистості а в УТОСі проведено тематичний вечір «Наш Прапор, наш Символ, наш Оберіг» присутні 28 осіб та культ похід в клуб с. Підлісці Кременецького району. Присутні 19 осіб. До дня прапора організовані культпоходи в Кременецький краєзнавчий музей та музей Юліуша Словацького. Присутні 12 чоловік.
З нагоди дня міста утосівці відвідали культурно-мистецькі та благодійні події, що організувала Тернопільська міська рада.
Продуктові набори і набори особистої гігієни одержали 5 осіб. Від фонду «Зоря Надії» та церкви ХВЄ «Вода життя».
Вживаний одяг отримали 30 членів УТОС.
ТОВ «Судорівський бровар» 3 особам надав 600 кг зерна.
Надано допомогу в проведенні дрібного квартирного ремонту 5 членам УТОС та 8 в обробітку присадибної ділянки.
Фізичний супровід надано 11 членам організації.
Проведено голосне читання по книзі Еліс Сіні «Камінь. Ножниці. Папір» присутні 8 осіб.
Відвідано на дому 17 членів організації, а в лікарні – 2 члени організації.
Голова правління обласної організації УТОС, Олексій Войтович
У Барі фінішував традиційний обласний відкритий турнір із класичних шахів. Як відомо, родзинкою таких змагань є масове запрошення незрячих і слабозорих учасників.
На старт вийшли 28 спортсменів – із Вінниці, Барської громади, Копайгороду, Тульчина, Калинівки, Немирова. Чемпіоном виявився міжнародний майстер із Вінниці Микола Боднар. Разом із ним призову трійку склали спортсмени із Тульчина Богдан Рудий і Максим Демченко.
Серед шести незрячих спортсменів найкращі результати показали кандидат у майстри спорту Анатолій Кобиль (Бар) і Наталя Філюк (Вінниця).
— Відкриті обласні змагання ми проводимо вже вдруге в цьому році. Вони слугують підготовкою до обласного чемпіонату серед людей із порушенням зору, що пройде 10-12 жовтня у Барі, — прокоментував організатор Анатолій Кобиль.
Варто додати, що спортсменів із порушенням зору фінансово підтримують вінницьке підприємство незрячих і спортивна федерація незрячих України у Вінницькій області.
Дата проведення: 15 жовтня 2025 року. Початок о 12:00
Місце проведення: місто Київ, вулиця Хрещатик, 16, Київська міська рада профспілок.
Організатор заходу: Громадська організація Київська міська організація Українського товариства сліпих.
Мета заходу: проводиться з нагоди 100-річчя заснування перших київських осередків незрячих з метою привернення уваги влади і суспільства до сучасних проблем людей з інвалідністю по зору, обговорення питань співпраці влади з громадськими організаціями у сфері соціального захисту.
Учасники заходу: До участі запрошені Голова Київської міської державної адміністрації, Київський міський голова Віталій Володимирович Кличко; Заступник Київського міського голови Марина Петрівна Хонда; Голова Федерації профейсійних спілок України Сергій Сергійович Бизов; Голова постійної комісії Київської міської ради з соціальних питань та охорони здоров’я Марина Анатоліївна Порошенко; Генеральний директор Фонду соціального захисту України Віталій Володимирович Музиченко; Голова Київського міського комітету доступності Леся Станіславівна Петрівська; Депутат Київської міської ради Олеся Михайлівна Зубрицька; Директор Департаменту соціальної та ветеранської політики КМДА Максим Васильович Бученко; члени Київських організацій УТОС.
Дарами осені традиційно щороку діляться члени Рівненської обласної організації УТОС. Цього року така осіння імпреза виявилася з родзинкою. Адже теплу зустріч в колі однодумців та самодіяльних артистів-утосівців гармонійно доповнила психолог, співзасновниця Благодійного фонду “Громадська організація “Життя після 2022″” Наталія Ковалінська. Вона додала яскравості до сьогоднішнього осіннього дня заспокійливим і водночас підбадьорливим сеансом арттерапії. Знана волонтерка, а заодно співзасновниця БФ пані Наталія вручила подяки за співпрацю членкиням УТОС Луїзі Герасимчук і Галині Сиротюк.
Як і щороку, всі щедро поділились осінніми дарами. А особливо всіх присутніх подивувала – вже вкотре – власноруч вирощеними добірними овочами Леоніда Дуць із села Малий Мидськ, що на Костопільщині.
У вересні продовжилась співпраця з багатьма організаціями для отримання гуманітарної допомоги членам первинних організацій м. Дніпра та Дніпропетровської області.
В Дніпропетровській ТПО проведена велика робота із спонсорами до Міжнародного дня білої тростини. За допомогою спонсорів для осіб з інвалідністю одержано 30 пляшок олії.
У співпраці з Данською радою у справах біженців (DRC) члени організації отримали комп’ютерне обладнання та мобільні телефони на 196459,00 грн. Комп’ютерне обладнання буде використовуватись в міській спеціалізованій бібліотеці Товариства сліпих для збереження та систематизації аудіокниг та завантаження їх на цифрові носії читачам. Завдяки встановленій програмі екранного доступу JAWS for Windows Professional планується створити робоче місце для людини з вадами зору, що є значним кроком в сфері реабілітації та інтеграції незрячого в суспільне життя. Також, використовуючи озвучені смартфони та комп’ютери, буде створено навчально-реабілітаційний клас «Світ цифрових технологій». Незрячі навчатимуться користуванню мобільними телефонами та комп’ютерами, на які будуть встановлені різноманітні програми, що значно полегшить повсякденне життя. Наприклад, за допомогою додатка «Mapi» незряча людина зможе прокласти маршрут до лікарні чи магазину. Також з’явиться можливість відслідковувати рух громадського транспорту.
В Дніпродзержинській ТВП0 завдяки РО “ВХМТ “Служіння незрячим” для 5 осіб з інвалідністю та їх родин був організований відпочинок в Карпатах.
В Краматорській ТВПО 5 осіб з інвалідністю отримали від Гуманітарного штабу Краматорської міської ради грошову допомогу по 1200 грн., 15 осіб – продуктові набори, 1 особа – гігієнічний набір, 4 особи отримали продуктові набори від Благодійного фонду братів Мкртчан, 1 особа отримала пакунок з продуктами харчування від церкви «Ковчег спасіння».
В Криворізькій ТПО відбулася зустріч з представниками РО “ВХМТ “Служіння незрячим” та 35 особам з інвалідністю вручені продуктові набори.
Протягом вересня члени Нікопольської ТПО УТОС в м. Нікополі і Покрові від БФ “Аваліст” отримали гігієнічні набори або матеріальну допомогу у розмірі 10800грн. на особу, від партії “Громадська сила” 25 членів організації м. Нікополя отримали продуктові та гігієнічні набори, до яких входили консерви м’яса курки, рибні консерви 4 банки, 2 банки згущеного молока, чай, печиво, вафлі, рис, крупа гречана, морська сіль, цукор, миючі засоби – набір губок для миття посуду, пральний порошок, рідке та туалетне мило, шампунь, засіб для миття посуду, вологі серветки, туалетний папір. В м. Марганці від церкви “Добра надія” 35 членів організації отримали продуктоаі набори: крупу гречану, цукор, макарони, борошно, олію, 2 банки фасолі в томаті, банку тушонки. Від церкви ЄХБ (Євангелівські християни бабтисти) – 10 продуктових наборів, а також був організований благодійний обід для осіб з інвалідністю. Від фонду Global Empowerment Mission Ukrain (GEM), що працює в партнерстві з фундацією Говарда Баффета Howard G Byffett Foundation (HGBF) отримали продуктові набори 34 особи з інвалідністю. Особи з інвалідністю міст Нікополя, Марганця і Покрова продовжують отримувати щомісяця матеріальну допомогу у розмірі 1200 грн. від ВПП ООН World Programme на придбання продуктів.
В Червоноармійській ТПО родині членів УТОС подарували та встановили гідробокс, приблизна ціна якого 17000 грн., допомогу надав підприємець Палигач П.А. Члени Червоноармійської ТПО УТОС отримали 3 телескопічні драбини 3,8м на загальну суму 17700 грн. Потребу вирішив підприємець Шуль А.Г.
На підприємстві ДУВО “ЛУЧ” УТОС працівники продовжують отримувати гарячі обіди та гуманітарну допомогу. 12 осіб з інвалідністю отримали продуктові набори від РО “ВХМТ “Служіння незрячим”, профспілкою підприємства підготовлено та роздано 180 продуктових наборів загальною сумою 38020грн.
На ДУВП УТОС члени організації отримують продуктові набори.
Всі первинні організації проводять велику роботу по забезпеченню членів УТОС гуманітарною допомогою.
Особи з інвалідністю по зору дуже вдячні всім небайдужим людям за турботу до них в такий важкий час. Але обсяг гуманітарної допомоги значно зменшився та отримати стає її все складніше.
Три рази на тиждень працює бібліотека, постійно в телефонному режимі ведеться інформування, консультування, допомога в написанні, оформленні заяв та інших документів, моральна підтримка всіх членів УТОС, хто її потребує, продовжується допомога в евакуюванні.
Проводяться наради активу на платформі ZOOM, робота в налаштуванні телефонів, допомога та навчання в їх користуванні та багато іншого.
Голова Дніпропетровської обласної організації УТОС, Василь Горбенко
Першого жовтня в голови Центрального правління Українського товариства сліпих Владислава Миколайовича Більчича славний ювілей — 85 років!
Усі знають, яким бурхливим та трагічним виявилася для нашого народу перша половина двадцятого сторіччя. Трагічні події на Батьківщині, пошук роботи, а інколи й романтична жага до відкриттів і нових звершень кидали тисячі українських родин по всьому світу, зокрема й на Далекий Схід, який бурхливо освоювався в ті роки. В одній із таких родин у селі Сєвєрне Хабаровського краю 1 жовтня 1940 року народився Владислав Миколайович Більчич. Суворі ці Приамурські та і взагалі Далекосхідні краї — «Зелений клин», як називали Далекий Схід перші українські переселенці. Свої величезні скарби віддають вони людям лише в обмін на надважку працю, жорстокі континентальні зими, величезні малонаселені території загартовують людину, виховують у ній відповідальність, готовність завжди прийти на допомогу, хай і зовсім незнайомій людині, товариськість, бо, знов-таки, коли людей так мало, то вмієш цінувати кожного сусіда, кожного подорожнього. І це вже не кажучи про ті випробування, які принесла війна. Так, на берегах Амуру не йшли криваві бої, але економічна криза, необхідність забезпечувати діючу армію, компенсуючи те, що не могли надати окуповані ворогом землі, мобілізація і відтак втрата більшості здорових чоловіків — усе це стало тяжким випробуванням для населення всього Далекого Сходу. Нелегким був початок життя нашого ювіляра, перші роки якого прийшлися якраз на той складний час. Але, попри всі випробування та тяжкі втрати, працьовита родина Більчичів вистояла. А коли завершалася перемогою боротьба з нацизмом і було визволено Україну від загарбників, то роботящі руки знадобилися вже тут: підіймати рідні краї, заживлювати страшні рани окупації. Школу Владислав Миколайович закінчував уже на Полтавщині.
А після закінчення школи юнак вступив до Крюківського машинобудівного технікуму. Навчався успішно. У ті часи, попри всі недоліки, були й гарні моменти, і, зокрема, забезпечення роботою випускників навчальних закладів, які могли бути впевнені в тому, що зможуть працювати за спеціальністю. Звісно, призначення на перше робоче місце було дуже важливим, хвилюючим моментом. Не всі були задоволенні отриманими призначеннями, а для когось вони ставали справжньою долею. Так сталося і з Владиславом Більчичем, який по закінченні технікуму в 1958 році, за розподілом, отримав направлення до Донецька на учбово-виробниче підприємство УТОС. Ще були живі спогади великої війни, багато героїв повернулося із фронту незрячими, а, у наслідок високого травматизму шахтарської праці, кожного року чимало молодих, сильних людей повністю або частково втрачали зір і приходили працювати на підприємства УТОС.
Близько п’яти років Владислав Миколайович працював на посаді інженера-конструктора. Він брав активну участь у розбудові підприємства, що вже на той час перетворювалося на сучасне високомеханізоване виробництво. Працював успішно, ініціативно, до того ж, продовжував підвищувати свій освітній рівень. У 1962 році він, без відриву від виробництва, навчався в Донецькому політехнічному інституті, який успішно й закінчив у 1968 році. Керівництво оцінило зусилля та здібності молодого спеціаліста. У 1966 році його призначили заступником директора по виробництву, а за три роки доручили очолити інженерну службу Донецького УВП УТОС та з початку утворення Донецького об’єднання В. М. Більчич стає його головним інженером.
Радянський Союз був країною індустріальною, тобто такою, у якій більша частина населення зайняті в промисловій сфері. Підприємства Товариства сліпих, були на той час міцними, потрібними, виконуючи держзамовлення й забезпечуючи роботою й суспільною реабілітацією незрячих. Але й усі недоліки командної системи там теж були відчутні. Працювати на них молодому інженеру, який прагнув реальних покращень було не так просто, як може комусь здаватися. На всіх посадах, які доводилось обіймати на Донецькому підприємстві В. М. Більчич проявляв творчий підхід у вирішенні питань щодо покращення праці. Перехід незрячих працівників від простих застарілих виробів до нових із сучасними технологічними процесами вимагав клопіткої праці й максимум уваги. У цій справі потрібно було мати неабияке терпіння, уміння переконувати в доцільності освоєння того чи іншого зовсім нового виробничого процесу. Наполеглива в технічному розумінні творча праця, уміння знаходити шляхи вирішення складних проблемних завдань, уміння працювати з людьми — усе це свідчить про те, що на посту голови Центрального правління він аж ніяк невипадкова людина.
Авторитет Владислава Миколайовича Більчича вийшов далеко за межі підприємства. X з’їзд УТОС, що відбувся в травні 1981 р., обирає Владислава Миколайовича членом Центрального правління й заступником голови ЦП УТОС, а згодом — першим заступником голови ЦП УТОС із виробничих питань.
Дев’яності роки стали часом величезних випробувань і для молодої держави і для нашого Товариства. Розрив усталених зв’язків, втрата ринків, невдала економічна політика, шкідливе втручання іноземних донорів, які не скільки допомагали Україні, скільки нищили її промисловість, нанесли страшний удар по всьому виробництву і, зокрема, системі УТОС. Тим, хто намагається критикувати УТОС та його діяльність, слід згадати, які величезні промислові гіганти України були в ті роки знищені. 1993 р. пішов із життя досвідчений голова ЦП УТОС, ветеран війни Віктор Акімушкин.
Тож, із вересня 1993 року В. М. Більчич — виконувач обов’язків голови ЦП УТОС, а в травні 1994 року пленум обрав його головою Центрального правління УТОС. Підвищення завжди почесно, але за тих важких обставин новому голові можна було лише поспівчувати, надто важка була ситуація для Українського товариства сліпих. Проте, новий голова УТОС разом із Президією, покладаючись на свій багаторічний досвід роботи на виробництві Системи, на свої знання, організаційні здібності й енергію, намагаючись втримати УТОС, допомагаючи кожному підприємству, кожній обласній організації вистояти в той нелегкий час економічних перетворень. Головною небезпекою для Товариства, що загрожувала звести нанівець усі досягнення минулих років і змусити в майбутньому наступні покоління незрячих починати все з «нуля», була спроба законодавчо скасувати пільги як для підприємств, так і для незрячих загалом. Тому на перший план постали питання правового та соціального захисту людей з інвалідністю по зору, відстоювання їхніх соціальних прав у парламенті та урядових структурах. Вчасно зрозумівши це, Владислав Миколайович спрямував усі свої зусилля та роботу Президії на боротьбу за збереження пільг для виробництва й незрячих взагалі.
І все ж Товариство вижило! І в цьому, безумовно, дуже важливу роль зіграв Владислав Миколайович Більчич. Упродовж багатьох років голова ЦП УТОС постійно співпрацював із владою відстоюючи права та інтереси людей з інвалідністю по зору. Його неодноразові зустрічі з Президентами України, спікерами Верховної Ради, Міністрами, депутатами давали свої позитивні результати та реально вплинули на формування законів, спрямованих на соціальний захист людей з інвалідністю по зору та на користь усього Товариства. Таким чином, за його безпосередньої участі та наполегливості, у важких перемовинах із можновладцями, витримуючи інколи дуже жорсткий тиск, він зумів домогтися збереження підтримки Товариства державою і фінансування невиробничової сфери УТОС, яке діяло до 2021 року включно, захист багатьох прав та пільг незрячих. Ці кабінетні «баталії» не виносяться до відома широкого загалу, але саме завдяки ним існує Товариство, можуть працювати підприємства. Збережено пільгове оподаткування для продукції підприємств УТОС, пільговий проїзд для незрячих у громадському транспорті. Усе це постійно відстоювало і продовжує відстоювати Товариство на чолі з В. М. Більчичем.
Попри війну і російську агресію, від якої Україна потерпає з 2022 року Українське товариство сліпих продовжує свою діяльність. Хоча ці події негативно впливають на роботу Товариства (зруйновано і пошкоджено чимало об’єктів УТОС, багато членів Товариства виїхало за кордон, а деякі залишились на тимчасово окупованих територіях), голова тримає руку на пульсі і намагається забезпечити діяльність організації в цих складних умовах.
І ось уже тридцять два роки під керівництвом Владислава Миколайовича Більчича наше Товариство продовжує функціонувати. І тому не випадкова така довіра та підтримка, яку отримав голова на всіх з’їздах УТОС.
Результатом діяльності В. М. Більчича стали заслужені нагороди: орден «Знак Пошани» — 1974 р., почесне звання «Заслужений працівник промисловості України» — 1997 р., орден «За заслуги» III ступеню — 2003 р., а у 2011 р. — орден «За заслуги» II ступеню.
Та попри всі держані нагороди найбільшою нагородою для ювіляра є розуміння, підтримка і вдячність людей за невтомну працю, справжню відданість своїй справі, постійну щиру турботу за збереження нашого Товариства.
Шановний Владиславе Миколайовичу!
Українське товариство сліпих вітає Вас із ювілеєм!
